Трагічне кохання Лесі Українки…

Трагічне кохання Лесі Українки…

Видатна  українська поетеса Леся Українка (1871-1913) (справжнє ім’я Лариса Петрівна Косач) народилася 13 (25) лютого 1871 року. Її мати, жінка вольова, дуже розумна і владна, сама дала дочці освіту, виробивши власну методику навчання. Батько Лесі (так з малих років називали дівчинку) був знатним поміщиком, захоплювався музикою, живописом, літературою. Добрий, м’який і без пам’яті обожнював свою дочку. Він був щасливий, коли в п’ять років Леся вигадала невелику музичну п’єсу, показавши чудові здібності до музики.

Батьки пророкували дочці майбутнє відомого музиканта, але їхня мрія обірвалася в той рік, коли з веселої і рухливої дитини за кілька місяців Леся перетворилася в слабку, тендітну, хворобливу дівчинку. Їй було всього 10 років, коли лікарі поставили страшний для того часу діагноз: туберкульоз кістки. Займатися музикою їй було заборонено, і більшу частину часу дівчинка лежала в ліжку. Однак мужня Леся не бажала миритися зі своїм становищем: вона стала читати книги, вивчати мови (Леся Українка знала дев’ять мов!), захопилася історією Сходу і навіть написала підручник з давньої історії східних народів для своїх молодших сестер. У той час їй ледь виповнилося дев’ятнадцять років.

Сучасники захоплювалися  освіченістю цієї тендітної дівчини, тонким розумом, здатністю мужньо переносити будь-які труднощі. Прогулянки, зустрічі з друзями, читання і літературна праця – все це вимагало від неї величезних фізичних зусиль. Але Леся це так вміло приховувала, що незнайомі люди навряд чи здогадувалися про важку недугу, яка завдавала юній поетесі страшного фізичного болю і душевних страждань.

Можливо, за це доля нагородила її почуттям, яке надихнуло поетесу на створення чудових ліричних шедеврів, досі популярних не тільки в українській літературі.

Вони познайомилися в Ялті в 1897 році. Двоє самотніх людей, зламаних важкою хворобою. Він – стриманий, скромний, делікатний молодий чоловік 27 років, синьоокий, красивий, з хворобливою матовою шкірою. Демократ, революціонер, засновник політичних гуртків в Києві і Мінську, один з організаторів I з’їзду РСДРП Сергій Костянтинович Мержинський (1870-1901) до того ж захоплювався і поезією, однак великих творчих висот не досяг.

Вона – на рік молодша за нього, тендітна, худенька, сором’язлива, схожа на зовсім юну дівчину. Жінка, яка втілює в собі силу і мудрість, талант і широку душу, що зуміла знайти в собі мужність боротися з хворобою і прожити дуже коротке життя так яскраво і повноцінно.

Одного разу революціонер Павло Тучапський порекомендував своєму хворому на туберкульоз товаришеві Сергію Мержинському підлікуватися в Ялті і мимохідь зауважив, що там той зможе побачити Ларису Петрівну Косач, талановиту поетесу і розумну жінку, з якою навряд чи буде нудно в маленькому курортному містечку.

Зрозуміло, Мержинський скористався порадою соратника і відвідав Лесю в Ялті. Вона йому відразу сподобалася. Але на поетесу молодий чоловік справив не найкраще враження: «Мій новий знайомий Мержинський, – нарікала Леся, – все плаче, що море йому не видно, москіти його з’їдають і купання не те». Вона іронізувала, але Леся мала право так говорити. Іноді, майже втрачаючи свідомість на ялтинських вуличках, вона лягала прямо на землю, щоб перепочити трохи і йти далі. Вона знала що таке фізичний біль, і вміла терпіти його, а комарі й холодне море здавалися на тлі всього іншого і зовсім незначною дрібницею.

Чим далі тривало знайомство, тим тепліше і щире ставилася поетеса до нового друга. Він був дуже освіченою й цікавою людиною, громадським діячем, шанувальником театру, робив переклади з англійської мови. Працював на залізниці в Мінську. У Лесі з Сергієм було дуже багато спільного в поглядах на життя. Він подарував поетесі кольорову репродукцію «Мадонни» Рафаеля, з якою вона ніколи не розлучалася. З Сергієм Леся піднімалася на Ай-Петрі, де побачила незвичайну квітку — гірський едельвейс. Її поетична душа назвала квітку «ломикаменем». Йому першому прочитала вона п’єсу «Блакитна троянда» – з боку скромної Лесі це було знаком особливої ​​прихильності і довіри. Незабаром Мержинський повернувся до Мінська, а Леся залишилася в Криму ще на рік. Настала осінь. Ялта спорожніла. Хворій жінці ставало все гірше: хворіли не тільки кістки – з’явилися нервові напади і висип по тілу.

І раптом, абсолютно не чекаючи того, Леся отримала невеликого, але дуже емоційного листа від Мержинського. Він запропонував поставити її п’єсу в мінському театрі, і поетеса з радістю прийняла пропозицію. Однак це був лише привід, щоб продовжити відносини, і Леся потім довго журилася, чому ж її знайомий в інших листах абсолютно не згадував про п’єсу, зачіпаючи в листуванні зовсім інші теми.

У 1899 році Леся повернулася додому. Через кілька днів туди приїхав і Сергій Мержинський. Він прагнув побачити свою подругу, але Леся нібито залишилася байдужою до його приїзду: Поетеса думала про інше: про майбутню операцію, яка, так хотілося вірити, поверне їй здоров’я і дасть нові сили. Через два тижні нещасний закоханий покинув Гадяч. А після його від’їзду Леся написала вірш «Перервалася, не закінчившись, бесіда …» і присвятила його Сергію. Вона знала, як їй дорогий і близький цей обережний, всерозуміючий чоловік, але відкрити йому свої почуття поки не могла.

Леся Українка відправилася до Берліна, де пройшла довгоочікувана і дуже болюча операція: разом з вогнищем туберкульозу у поетеси була видалена велика частина тазостегнового суставу. Згодом  вона зізналася, що «навіть за небесне царство більше такого не захоче».

Коли Леся повернулася в Україну, на своєму столі вона знайшла подарунок від Сергія – невеликий томик творів Гейне. На звороті титульного аркуша Мержинський підписав: «Пані Лесі на пам’ять про дружні і сердечні відносини».

Жінка намагалася погасити в собі любов, оскільки розуміла, що майбутнього у них немає. Вона чудово усвідомлювала, що не має морального права мати дітей і виходити заміж. Сергій, будучи невиліковно хворим на туберкульоз, теж чітко розумів це. Але він став близьким другом поетеси, дарував їй тепло, підтримку, розуміння. І з кожним днем ​​все більше втрачав сили.

Взимку 1900 року, черговий раз зустрівшись з Сергієм в Києві, Леся була вкрай засмучена станом свого друга і в надії, що ялтинське повітря поверне йому сили, наполегливо змусила Мержинського поїхати в Крим. Через півроку, не відчувши покращення, Сергій повернувся до Мінська і оселився на квартирі у своїх тіток. Він більше не міг піклуватися про себе самостійно і згасав з кожним днем.

А Леся, дізнавшись про це, захотіла відразу відправитися до коханого і, можливо, зізнатися йому в своїх почуттях. Відчайдушна поетеса була готова на все. Знесилена від операції, кульгаючи, слабка, вона присягалася рідним: «Якщо не вистачить на лікування С.К. моїх грошей, я позичу, дістану ще яку-небудь роботу … »Побоюючись налякати Сергія і викликати які-небудь підозри, вона відклала свій раптовий приїзд. В її планах було перечекати зиму і, коли Мержинський трохи одужає, відвезти його за кордон.

Вона вже не приховувала своїх почуттів до коханого: «Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись… А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе. Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині…. »

Леся продовжувала писати, і велика частина її прекрасних, ліричних віршів того часу була звернена до Сергія Мержинського. «Таких очей у людей не буває, – говорила Леся. – Ці очі з іншого світу … »

Невимовна туга звучить у цей час у її творах:

Все, все покинуть, до тебе полинуть,

Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!

Все, все покинуть, з тобою загинуть,

То було б щастя, мій згубленйй світе!

Але минали дні, а стан коханого все погіршувався. Поетеса не могла більше відкладати свій приїзд до Мінська. Всупереч волі матері, яка опиралася любовному зв’язку дочки з революціонером, Леся вирушила до Білорусі, де оселилася у тіток Сергія і не відходила від коханого чоловіка ні на хвилину. А ночами в розпачі писала своїм близьким: «Життя моє тут трагічне. Я повинна бути найспокійнішою серед усіх, хоча я найменше маю ілюзій, а тому й надії … Мій друг каже, як ми поїдемо за кордон, до Швейцарії, як буде чудово зустріти там весну. А я весни боюся, так боюся, як … Того, чого не можу назвати ».

Сергій дорікав її в тому, що через нього вона зупинила свою роботу, що підриває своє і без того слабке здоров’я. І Леся, набираючись нових сил, посміхалася йому, показувала, що нічого не змінилося, що вона пише, творить і створює нові вірші.

Поетеса була змушена працювати, щоб коханий чоловік ні на хвилину не помітив, як сильно вона пригнічена і як чітко усвідомлює наближення його неминучої смерті.

 У ніч на 18 січня 1901 року Леся Українка створила один з прекрасних ліричних шедеврів про самовідданість, жертовність і любов. «Одержима» досі  змушує читача переживати те, що відчувала ці два страшних місяці поруч з коханим Леся. Критики вважать, що саме тоді народився в Україні новий драматург.  «Я не покину його, як покинули його інші друзі, – писала своїм рідним поетеса. – Я з ним залишуся стільки, скільки буде потрібно ».

В критичну годину навіть старші Косачі, батько й мати, теж стали на бік Лесі: писали їй до Мінська, радили, як доглядати хворого, зверталися до київських лікарів за консультацією для Мержинського.

Переживши зиму, Сергій Костянтинович Мержинський помер 3 березня 1901 року на руках в улюбленої подруги.

«Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і

згубимось обоє помалу,вдалині. А на тім місці,

де ми були в житті, нехай троянди в`януть, в`януть і пахнуть,

як твої любі листи, мій друже…»

Леся не любила показувати перед людьми своє особисте горе. Не несла своїх жалів ні друзям, ні рідним, намагалася сховати їх у собі. Тільки білі листочки паперу чули сумний і змучений шепіт її спраглих вуст.

Уста говорять: “Він навік загинув!”

А серце каже: “Ні, він не покинув!”

Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?

Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,

Тут в глибині і б`ється враз зі мною:

“Я тут, я завжди тут, я все з тобою!”

Через шість років після смерті Сергія, коли Лесі виповнилося тридцять шість років, вона зустріла Климента Квітку, музикознавця і збирача народного фольклору. Сувора мати Лесі була категорично проти зв’язку дочки з новим другом. Вона щиро вважала, що небагатий шанувальник просто хоче нажитися на союзі з забезпеченою Лесею. Але дочка зробила рішучий крок. Вона повністю відмовилася від батьківських грошей і пішла до Климента, щоб почати з ним нове, самостійне життя.

Вони одружилися. Скромний, ніжний і терплячий Квітка довів своє щире почуття до дорогої його серцю жінки. Він продавав все нажите ним і таким чином збирав гроші для лікування дружини. На виручені суми Леся лікувалася в Європі у найкращих лікарів, але хвороба продовжувала прогресувати. Призупинити її цього разу лікарям не вдалося. Поетеса померла в Грузії 19 липня (1 серпня) 1913 року.

Чому Леся Українка стала дружиною Квітки, що не любив її так сильно, а за Мержинського, до якого мала сильні почуття, заміж не вийшла? Леся так і не змогла цього пояснити.

«Любов не знає абсолютної справедливості, – зазначала вона, – але в цьому і є її вища справедливість».

Леся до кінця свого життя зберегла любов до Мержинського. І навіть потім, коли вийшла заміж за іншого, відданого їй чоловіка, вона не переставала згадувати про колишнього коханого, який покинув цей світ раніше за неї.

«Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе:

візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!

І нехай в`януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди»…

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *