Покрова Пресвятої Богородиці – головне свято осені!

Покрова Пресвятої Богородиці – головне свято осені!

14 жовтня відзначається Пресвятої Богородиці (Покрив день) – одне з найбільших свят осені.

383499854

Покров Пресвятої Богородиці і Пріснодіви Марії відзначається ще з 910 року. Саме тоді, у Влахернській церкві (у Константинополі), де зберігався одяг Богоматері, під час богослужіння Андрій і його учень Єпіфаній побачили літаючу в повітрі Богородицю, яка простягла над молільниками своє широке біле покривало.

Схиливши коліна, Пресвята Діва почала зі слізьми молитися за християн. За переказами, вона довгий час перебувала в молитві. Потім, підійшовши до Престолу, продовжувала Свою молитву, а по закінченню зняла зі своєї голови покривало і простягнула його над усіма людьми у храмі, захищаючи їх від ворогів видимих і невидимих.

9651234

Після хрещення Київської Русі грецькими священиками за Володимира Великого визволення Богородицею християн Царгороду стало великим святом, а київські князі брали ікону “Покрови” у військові походи. Згодом Богородичні чудеса з’явилися і в нашій історії. Достатньо згадати, як Пречиста Діва врятувала Почаївський монастир від нападу турків. Молитовні звернення русичів до Богородиці стали особливо ревними за князя Ярослава Мудрого, який “віддав Україну під покров Пречистої Діви”.

„Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем”. В українських селах і до сьогодні дотримуються давньої народної традиції справляти весілля після Покрови. Від Покрови і до початку Пилипівки – пора наймасовіших шлюбів в Україні.

clip_image001

Не дивно, щодо Богородиці зверталися у важкі хвилини різні покоління воїнів. Зверталися матері, бабусі й усі, хто відчував найсильніший розпач – Церква вчить, що Діва Марія заступається і за найзапеклішого грішника. У візантійському апокрифі “Ходіння Богородиці по муках” вона допомагає навіть засудженим на вічні тортури пекла.

Пресвята Богородиця завжди була взірцем смиренної і великодушної матері, що повсякчас молиться за своїх дітей і завжди приймає Божу волю. Цей взірець віками надихає на християнські подвиги інших матерів.

Покрова Пресвятої Богородиці – безумовно, велике материнське свято, адже, звертаючи свої молитви до Матері Ісуса, наші предки віддавали себе, свою родину і Батьківщину під непереможну Покрову Богоматері.

Свято Покрови посідає почесне місце серед пошанованих свят на Україні. Що цікаво – шанується воно одночасно і християнами і рідновірами України, тільки зміст свята, навіть за однакової назви, зовсім різний.

Свято Покрови Матері Слави в Колодарі православних рідновірів ознаменовує засинання Природи, та вкривання Землі на зиму. Справді, в жовтні перші дерева втрачають листя, всі плоди уже дозріли: „Прийшла Покрова – на дереві голо”. Сивий Яр вступає в свою повну силу в першу п’ятницю, після дев’яти днів від осіннього рівнодення і ми вшановуємо Покрову Матері Слави. Це також свято вояцької честі та звитяги, на якому оборонці Матері-Землі показують свою вправність.

Незвичайна популярність та величність свята Покрови пояснюється дуже просто, хоч цього вперто не бажають визнавати і помічати представники християнства. Корені виникнення свята сягають сивої багатотисячолітньої давнини і пов’язані з космічним станом природи і, відповідно, особливим етапом у житті людини.

Які ж це особливості?

Загальновідомою ознакою Покрови є те, що вона покриває Землю або листям, або снігом.

До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої.

До початку жовтня закінчуються усі найважливіші сільські роботи на Землі (в тому числі сівба озимих) – завершений хліборобський цикл робіт. Зібраний урожай (достаток) та більш-менш вільний час дають можливість для проведення весіль. Це найблагодатніша пора для весільних гулянь, початку вечорниць. Звідси беруть свій початок весільні осінні тижні. Це свято – покровитель весіль, початок сезону на сватання та весілля, які закінчувались за два тижні до Пилипівського посту. Це вже потім під впливом християнства воно оформилося у те, що дівчата, котрі бажали взяти шлюб саме цього року, мали побувати на святі Покрови у церкві і помолитися: „Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку”, „Мати-Покрівонько, покрий Матір сиру Землю і мене молоду”, „Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою”.

А на Поділлі дівчата казали: „Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку чи в онучу – най ся дівкою не мучу!”

Існувала навіть прикмета: якщо на Покрову сніг – буде багато весіль.

Сніг дає привід порівнювати сніговий покрів з весільним покривалом, а оскільки в цей час свідомо призначене і свято Пресвятої Богородиці, то ці порівняння розповсюджуються і на неї.

У багатьох народів, зокрема і у слов’ян, покривало (фата) вважалося дуже важливою весільною оздобою, взагалі слугувало ознакою заміжжя. За описами арабського письменника XII ст. свідчиться, що якщо комусь подобалась дівчина, то він накидав їй на голову покривало і вона мусила стати його дружиною (точніше, мабуть, це була пропозиція до шлюбу). Та і зараз ми знаємо, що весільна фата ще широко представлена у весільному обряді.

Як відомо, після одруження дівчина була вже молодицею і мала покривати голову наміткою чи хусткою. Намітка – це стародавнє вбрання заміжніх жінок, яке зав’язували навколо голови. Вже після просватання дівчині-нареченій покривали голову хусткою. Для дівчат Покрова – найбільше свято: у молоді починався сезон вечорниць, а у господарів – період весіль, і юнки залюбки брали участь у весільних обрядодійствах.

В Карпатській Україні до Покрови остаточно поверталися всі пастуші отари з полонин і завершували останню мандрівку чумаки. Тому й казали: „Прийшла Покрова – сиди, чумаче, вдома”.

Для того, щоб усi члени сім’ї були здоровими, на Покрову старша господиня брала вишитого рушника, що був над iконою Богородиці, і розвiшувала його над вхiдними дверима. Пiд ним ставали, як йшли до церкви, i проказували:

Пресвята Покрiвонько,

Перед твоїм кривалом

Голови схиляємо.

Прохаємо, Покрiвонько,

Од лиха укрити,

Здоров’ячко наше

Знов нам обновити.

На Покрову майстри сходилися і покривали дах вдовиці чи сироті „би щастя їх судьбу від нещастя накрило…”, що свідчить про існування давнього благородного звичаю допомагати членам Роду, які потребують цього.

Покрова – це також старовинне народне свято, пов’язане з культом поминання Предків та творення нових родин.

На Покрову упродовж всього дня спостерігали за погодою: якщо з Півдня дув низовий вітер, зима буде теплою, якщо дув вітер із Півночі – холодною, із Заходу – сніжною. Коли протягом дня вітер змінює напрямок, то й зима буде нестійкою. Якщо на Покрову листя з вишень не опало, зима буде теплою, і якщо сніг не випав, то його не буде і в листопаді.

Цікаво, що в народі зберіглося повір’я , що у Пресвятої Діви є опікун Покров, якого просили: „Батеньку Покров, накрий нашу хату теплом, а господаря – добром”.

За народним повір’ями, з Покрови переставали бродити і колобродить по лісах лісовики. При розставання зі своєю свободою, лісовики ламають дерева, виривають з корінням кущі, розганяють звірин по норах, а потім і самі провалюються крізь землю до самої весни.

Вважалось, що в цей день Домовик спати вкладається і з цим був пов’язаний ритуал “Запікання кутів“. Протоплювали хату і Домового просили зберігати тепло в будинку взимку, пекли спеціальні “блинці“ – млинці невеликого розміру, а перший млинець ділили на 4 частини і розносили по кутах хати як підношення, щоб дух дому був ситий і спокійний.

94148_600

Народні звичаї

Свято Покрови увібрало й чимало народних звичаїв. Вважається, що до Покрови слід завершити усі польові роботи, коли зібраний і засипаний у комори урожай, а поля засіяні озиминою. Учні саме тоді вперше йшли до школи, беручи горщик пшоняної каші, щоб наука не йшла в ліс”.

За станом погоди на Покрову дехто “передбачав”, якою буде зима: якщо вітер з півночі, то зима буде холодною, якщо з півдня – теплою. Коли не випаде сніг, то не буде його і в листопаді, якщо журавлі ще не відлетіли у вирій, то холод притримається. Покрова багата й на прислів’я і приказки: хто лежить до Покрови, то продасть усі корови; до Покрови молока давали корови, а після Покрови пішло молоко в роги корові; хто сіє по Покрові, той буде виводити взимі по корові…

У цю пору всі масово одружувалися. Після 14 вересня починалися сватання, й після всіх обрядових дійств молоді, попросивши благословення Богородиці ставали на шлюбний рушничок. Неодружені дівчата на Покрову особливо старанно просили Богородицю про омріяне заміжжя: “Свята Мати, Покровонько, накрий мою головоньку хоч ганчіркою, аби не залишалась дівкою”, “Свята Мати, Покровонько, покрий землю сніжком, а мене, молодую, хустиною”. Заміжні ж просили ласки у своєї заступниці, аби подружнє життя було щасливим.

По Покрові – то і по теплові. У цей день традиційно вперше затоплювали у печі. Використовували дрова з вишні чи яблуні Водночас приказувалии “Свята Покрова, покрий нашу хату теплом, а господаря добром”.

 День козацтва

Не менше це свято вшановували й козаки. Певно, не випадково 14 жовтня святкують і День козацтва. У новому січовому таборі найперше будували Покровську церкву, а для воєнних походів використовували її похідний варіант з іконою Пресвятої Покрови. Перед важливою подією чи походом козаки завжди молилися своїй святій покровительці. У покровські  дні запорожці обирали нового отамана.

Чи не більшість церков у козацькій державі зводили на честь Богородиці. Їх будували у селах, на слободах, у центрах паланок, на всіх річках. Навіть в урочищі Кагальник, де Дон упадає в Азовське море, була похідна церква Покрови. Звичайно, що все робилося руками й коштами козаків: теслярські й малярські роботи дорогоцінні ризи, ікони, бані й дзвони. Зодчі церков мали найбільшу шану в січовому товаристві, вирізняючись побожністю й мудрістю.

Січові церкви підпорядковувалися тільки Києво-Межигірському Спасо-Преображенському монастиреві, який “постачав” козакам духівників, натомість вояки, доживши до старості, заповідали своє добро монастирю, а самі часто йшли туди послушниками.

Для козаків свято Покрови було найбільшим і найзначущим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. На Запоріжжі в козаків була церква святої Покрови. В козацькій думі про Самійла Кішку співається:

А срібло-золото на три частини паювали:

Первую часть брали, на церкви накладали,

На святого Межигорського Спаса,

На Терехтемировський монастир,

На святую Січовую Покрову давали –

Котрі давнім козацьким скарбом будували,

Щоб за їх, встаючи і лягаючи,

Милосердного Бога благали.

Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай на еміграцію, взяли з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці.

Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Українi воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву – Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні вiдзначається ще й як день українського козацтва.

Українська Повстанська Армія (УПА), яка постала в час другої світової війни на землях Західної України як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації батьківських земель, теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Богородиці. Отже сьогодні Покрова – це свято не тільки народне і релігійне, а й національне.

Прийде Покрова – зареве дівка, як корова

Вважалося, що оселя, утеплена до Покрови, краще зберігатиме тепло взимку. Тому господині до свята підмазували та підбілювали свої хати, а вдосвіта робили перше пропалювання печі, бо тоді протягом холодів тепло буде добре триматися в печі оселі. Щоб хата не була вогкою, то в ночі ритуально спалювали кізяка, а по кутках горища клали шматки дернини (вирізаної трави з землею) корінням догори. З тих же мотивів, щоб Покрова опікувалася домом, в цей день освячували оселі свяченою водою та празниковою свічкою, а також вселялися в нову хату й справляли новосілля.

Для того, щоб усі домочадці були протягом року здоровими, старша господиня брала вишитого рушника з-над Богородичної ікони й розвішувала його над вхідними дверима.

Тоді як попередній період від Пречистої до Покрови був часом сватання, то з 14 жовтня наставала весільна пора. В народі жартували: “Прийшла Пречиста – несе старостів нечиста, а прийде Покрова – зареве дівка, як корова”. Пора одружень в українських селах тривала практично аж до початку Різдвяного посту.

Свято Покрови нагадує кожному про молитовне заступництво Божої Матері за людський рід і є храмовим святом багатьох міст і сіл України. Завдяки козацтву виник новий тип Ікони – “Козацька Покрова”, де під омофором Богородиці зображаються українські єрархи, гетьмани і козаки. На хоругвах січовики також любили зображувати Покрову Богородиці, розпростерту над козаками… Недаремно сьогодні багато сіл носять назви ” Покровка”,” Покровське”,” Новопокровка”…

Стало добрим звичаєм побувати 14 жовтня на Службі Божій, прикрасити домашню ікону Богоматері, згадати родичів чи знайомих, які пішли в похід, змушені десь воювати, боронячи Вітчизну, і помолитися за них.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *