Я бачила сьогодні встелений квітами майдан….

Я бачила сьогодні встелений квітами майдан….

Я бачила сьогодні встелений квітами майдан…….. На Інститутській десятки очей проливають сльози і моляться за їхні душі……. Я бачила, як дужий, молодий юнак зі скорботою, та так бережно стелив жовто-блакитний стяг на барикадах, наче намагався огорнути побратима, що поліг у нерівному бою. Спостерігала, як сотні людей проводжають в останню дорогу зовсім незнайому людину, як найближчу рідню, бо зрозуміли врешті, що українці! Священники служили за упокій, не ділячись на конфесії!.. Я дивилася сьогодні в очі тим, кого тепер називають небесними, і знаєте, вони не просили слави, вони не прагнуть бути героями, лише молять нас про єдине – НЕ ЗРАДИТИ ЇХ! Тепер ми не маємо права говорити, що Україна не зміниться ніколи, тепер нашим довічним обов”язком є робити все для того, щоб їхні смерті не були марними….. І ви гадаєте, що це всього лиш пафосні слова? Тоді я скажу: тих вродливих, добрих і щирих юнаків не діждались кохані, їхня любов не дожила до весни! Чиєсь дитя піде у перший клас сиротою, а чийсь батько не благословлятиме свою доньку на шлюб! Матері, що загинули там, молитимуться за своїх дітей уже з-за хмар, і не розкажуть більше як варто жити…Але всі ці люди до загину вірили, що цей народ здатний змінити все на краще, вірили і посвідчили свою віру! Як тепер нам жити ? – По совісті! Як тепер любити? Так як Бог нас вчив! Як далі бути? – НІКОЛИ НЕ ЗРАДЖУВАТИ НЕБЕСНОЇ ВАРТИ, ВОНА І НАДАЛІ ВБОЛІВАЄ ЗА НАС….

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *