Істина

Істина

– Дорогоцінна, ти чому плачеш?
– Мені боляче.
– Тебе хтось образив?
– Так.
– Розкажи, тобі стане легше!
– Не впевнена. Думаю, зрозуміти мене зможе той, хто сам пережив подібне.
– А ти спробуй.
– Добре… Знаєш, як боляче, коли на тебе не звертають увагу? Коли з тобою тижнями не розмовляють, коли ти говориш, а тебе ніби не чують? Коли запитуєш, а у відповідь – тиша?
– Знаю, зі Мною так поводилися, і не раз. І тепер не завжди реагують на Мій голос.
– Розумієш, це так принизливо, коли про тебе постійно забувають. Коли всі збираються за столом, а тебе не запрошують. Коли про тебе згадують тільки тоді, коли треба щось подати, приготувати або прибрати.
– Розумію. Зі Мною так чинить більшість. Вони згадують про Мене тільки тоді, коли у них якась біда, або їм щось від Мене потрібно.
– А ще, так прикро, коли зробиш що-небудь хороше, а ніхто цього навіть не помітить, не оцінить. Все сприймається як належне. Але ж, я не багато чекаю – всього пару слів подяки або хоч просто, щоб мою працю помітили.
– Мені це дуже знайоме. Я щоденно турбуюся про кожного до найменших дрібниць, але все це приписують «збігу обставин», «везінню», або просто не помічають мого піклування.
– А знаєш, як важко вести господарство самій, без помічників? Коли вони можуть дозволити собі сказати «хочу» або «не хочу».
– Знаю. Мені теж багато хто відмовляє у співпраці.
– А ще я так втомилася чекати теплих ласкавих слів, ніжності і любові. А я все таки жінка.
– Цього потребують не тільки жінки.
– І мені дуже боляче, коли мене обманюють, обіцяють і не виконують, говорять одне, а роблять інше.
– Так, Мені теж від цього завжди боляче.
– А Тобі знайома біль від думки, що твоя любов нікому не потрібна? Коли хочеш виказати її обіймами, поцілунком, але нахромлюєшся на крижаній граніт і байдужий погляд крізь тебе.
– Так, люба, Я часто зустрічаюся з байдужістю.
– Я так втомилася. Я терплю це цілих півтора року. У мене немає більше сил. Це нестерпно/
– Але Я терплю це з самого початку. Я – Сущий! Зі Мною так чинили завжди, всі народи, в усі часи.
– Але я не сказала Тобі найголовнішого. Знаєш, як жахливо, коли тебе зраджують, коли на твою любов відповідають зрадою, зрадою. Це – розчарування і біль …
– Це біль душевний. Набагато важче, коли до нього приєднується ще і біль фізичний. Коли плюють в обличчя, б’ють батогом і палицями. Коли твою Любов розпинають на хресті і сміються, дивлячись, як вона вмирає.
– І як Ти пережив цей біль? Чому не попросив Отця в цю мить покарати всіх?
– Тому що пробачив.
– Чому Ти не зробиш це зараз?
– Тому що довго терплю і чекаю.
– Але де Ти береш сили терпіти все це?
– У Любові.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *