Не плач, кохана, чуєш, я живий…

Не плач, кохана, чуєш, я живий…

Не плач, кохана, чуєш, я живий –

Утри сльозу й, нарешті, посміхнися.

А ще молись, за нас усіх молись

І матері від мене поклонися.

Цілуй дітей і батькові привіт,

Скажи – його «Кобзар» тепер в нагоді:

Ми з хлопцями завчили «Заповіт» –

Під обстрілом читаємо відтоді.

Пробач, рідненька, знову мушу йти –

І не питай куди тепер рушаю.

Мене чекають прокляті світи,

Коли вернусь – я й сам уже не знаю.

… Вона в сльозах стискає телефон:

Пусті гудки – в душі гроза лютує.

Та він живий! То був поганий сон…

Її любов його, таки, рятує!

А він десь там, де небо у вогні –

Боронить свою землю від навали.

Він вже давно не лічить ночі й дні –

Він робить все, щоб ми війни не знали.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *