Українці Грузії. В серці дві Батьківщини

Українці Грузії. В серці дві Батьківщини

Більшість сьогоднішніх українців Грузії – це нащадки евакуйованих у роки другої світової та молодих спеціалістів часів повоєнної відбудови. Коли на початку дев’яностих утворилися незалежні держави Грузія та Україна, багато з них повернулись на етнічну батьківщину. Але чимало людей залишились. І поряд з економічними проблемами замислились над тим, як інтегруватися в загальне державне життя Грузії і одночасно зберегти свою етнічну самобутність та зв’язки з Україною. Влітку 1992-го року вони створити Асоціацію українців – мешканців Грузії. Сьогодні це дієва культурно – освітня громадська організація, яка об’єднує дві з половиною тисячі осіб. За даними перепису населення в Грузії мешкає майже сім тисяч українців. Активності українців Грузії можна позаздрити. Вони не лише співають українських пісень. Вони створюють школи для вивчення української мови, видають україномовні газети, журнали, довідники та посібники. Друкують українських поетів грузинською, а грузинів українською мовами. Традиційними літературними конкурсами читців вшановують Тараса Шевченка, бережуть пам’ять про перебування в Грузії Лесі Українки.

 

«Тут багато асоціацій, тут багато громад. Хоча Асоціація українців-громадян Грузії, яку очолює Михайло Борис, вона найстаріша. Що позитивно, вони координують між собою діяльність.

 

Задача зберегти то, що досягнуто. Зберегти українську Грузію, українське Тбілісі, українське Зугдіді, українське Кутаїсі. Ту історію, яка є, зберегти в сьогоднішньому дні», –  Михайло Ратушний, голова Української всесвітньої координаційної ради.

 

Створивши багато організацій та товариств для кожного знайшлась сфера діяльності. Про їх роботу написано чимало статей та наукових досліджень. З цифрами, датами, та аналізом. Але найперше, це цікаві та неординарні людьми.

 

Керівник будинку грузино-української преси та книги Валентина Марджанішвілі, яка більше 30-ти років мешкає у Грузії, з гордістю та хвилюванням розповідає про газету «Український вісник», що виходить з 2001 року. Серед іншого, показує журнали, які через брак грошей вже не видають: перший україно-грузинський розмовник та останнє видання до ювілею поета діаспорянина Валерія Гричаненка. Великі сподівання покладають на відновлення в Україні програми підтримки закордонного українця.

 

«Наробок дуже багато. Планів дуже багато. Це і альбом “Українська географія в Грузії”… Багато цікавих проектів, які хотілося б здійснити. Але вони вимагають певної підтримки з боку України. На яку ми будемо розраховувати. Бо надія вмирає останньою», –

Валентина МАРДЖАНІШВІЛІ, керівник будинку грузино-української преси та книги

 

Голова жіночої ради Грузії Ліна Куртанідзе згадує, як її шкільне листування з грузинським хлопцем переросло у міцний шлюб та 32 роки життя у Тбілісі.

 

«Спочатку було, звичайно, сумно. Але я окремо від України ніколи не жила. Кожного літа з дітьми їздила до своїх. Я зв’язок маю. В мене всі там».

 

А в Грузії у жінки життя, яке без української громади було б не цікавим. Найбільша її гордість – конкурс декламаторів поезії Тараса Шевченка. За сім років проведення сто сімдесят п”ять учасників різного віку та національності. Сьогодні пані Ліна мріє, аби Україна допомогла переможцям конкурсу побувати на батьківщині Кобзаря.

 

«Щоб в Грузії не пропала пам’ять про нашого великого генія Шевченка.

 

Щоб оце українство, яке підняв на одну сходинку наш конкурс, не згасло. Я би дуже хотіла попросити, щоб із 175 дітей, які за сім років брали участь у конкурсі. Хоч п’ятьох переможців, які брали участь завжди і перемагали, повезти до Києва, повезти на могилу Шевченка. І показати їм, що то таке є Україна».

 

Голова Асоціації українців-мешканців Грузії Михайло Борис особливо вболіває за можливість відновлення етнічного походження тих українців, яких в часи Радянського Союзу записували росіянами. У вирішенні цього питання без держави Україна не обійтись.

 

«Повинно бути прийнято якесь рішення. Підписана угода між Грузією і Україною, щоб знайти шлях і відновити. Наприклад прізвище Дорошенко. І вона танцює і співає тут. І дід і баба тут українці. Чи, наприклад, Дерканас. А написано русские. Ось це в нас так гостро стоїть питання. Треба дати їм змогу, що він відчував себе українцем не тільки в душі, щоб це було зафіксовано в документах, що він являється представником українського народу», –

Михайло Борис, голова Асоціації українців-мешканців Грузії

 

Михайло Ратушний та Михайло Борис

Михайло Ратушний та Михайло Борис

Українську громаду в Грузії поважають. Підтвердженням цьому зустрічі делегації Української всесвітньої координаційної ради з представниками влади різних рівнів. Необхідність підтримки наших громадян розуміють і в українському посольстві. Допомагають направляти дітей на навчання в українські виші за державною програмою. Сприяють у відкритті українських недільних шкіл, дбають про забезпечення літературою, задумали створити офіційний веб-сайт діаспори. Умови для цього Грузія створює. А от сприяння у вирішенні поставлених завдань чекають від самих українців.

зустріч делегації УВКР в Уряді Грузії

зустріч делегації УВКР в Уряді Грузії

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *