В Заліщики за сонцем

В Заліщики за сонцем

Проїхавши якихось 125 кілометрів від Тернополя, потрапляєш у затишне європейське містечко, де пахне морем. Заліщики лежать у глибокому мальовничому яру Дністра. Це чи не єдина на Поділлі місцевість із середземноморським кліматом. І це, на відміну від українців, уміли цінувати іноземці. На початку 19-го століття Заліщики – одне з головних курортних міст Польщі. З ранньої весни і до пізньої осені у місті працювали ресторани, крамниці, пансіонати, готелі, пляжі, кінотеатр, тенісні корти, стрілецький та веслярський клуби. Шеститисячне місто щоліта приймало від п’яти до восьми тисяч туристів. У місцевому музеї зберігають розпорядження бургомістра, за яким щодня до шостої години ранку кожен городянин був зобов’язаний почистити ворота, сіни, подвір”я, сходові клітки, туалети, місця для сміття, стіни будинків від оголошень. За невиконання – 50 злотих штрафу або три дні тюрми. Чим не приклад для наслідування? Сьогодні у Заліщиках знову мріють про туристів.

Заліщики мають давню та цікаву історію. Тут знайдено старожитності пізнього палеоліту, трипільської, липицької, ранньослов’янської та давньоруської культур. Перша письмова згадка про Заліщики датована 1340-м роком. А з кінця вісімнадцятого століття місто має Магдебурське право та статус повітового. Більше трьох з половиною століть у складі Польщі, сто п’ятдесят один рік панування Австро-Угорщини, 27 років влада Османської імперії, радянські часи. Разом із цими державами Заліщики розцвітали та занепадали. Відомі на все Поділля килимарі, гончарі, різьбярі по дереву, чотири щорічні ярмарки, сливові сади та виноградники, два кам’яні кар’єри, учительський інститут, чоловіча семінарія та городничосадівна школа, цегельний та консервний заводи, харчокомбінат, пекарня, маслоробний завод, текстильно-галантерейна фабрика та фабрика господарсько-побутових товарів. Сьогодні не кожен заліщанин повірить, що все це могло бути у його місті. Чимало втрат зазнали Заліщики від двох пожеж та двох світових воєн. Але люди відбудовували місто. Сьогодні вам обов’язково покажуть трьохсотлітній костел святого Станіслава, розкажуть про міську ратушу, яка збереглась лише на гербі міста. Про прориті турками від ратуші підземні ходи. Покажуть колишній замок баронів Бруницьких. Проведуть старим парком, у якому колись була оранжерея та літній театр. Сьогодні парк більше схожий на ліс, де таки збереглось кілька рідкісних дерев.

Бути у Заліщиках і не побачити місто з висоти Дністровського каньйону неприпустимо. Для цього потрібно переїхати через ріку на територію Чернівецької області і з високого буковинського берега вам відкриється знайомий з листівок та світлин краєвид. Але жоден найякісніший друк не передасть вражень та відчуттів від побаченого особисто. Велич та спокій по-справжньому європейського містечка заворожує. Стоячи на межі теплого Поділля та Буковини, розумієш – більшого дарунку ніж оце сонце, ця ріка та цей клімат годі й чекати. А люди, які волею щасливої долі живуть тут, заслуговують, аби всі ці дарунки природи бачили на власні очі не лише вони, а туристи з усього світу.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *